У липні 1941 року територія нашого району була окупована німецько-фашистськими військами. Гітлерівці грабували підприємства, колгоспи, населення, вивозили молодь до Німеччини, розстрілювали мирних жителів. За період окупації загинуло 2211 мирних жителів.
Зростало невдоволення „новим порядком”. Населення району включається в боротьбу. На Андрушівському цукровому заводі виникла підпільна група, яку очолив В.П.Михеда. На території району у 1942 – 1943 рр. активно діяла диверсійна група Івана Богорада, що входила до складу партизанського загону ім. Чапаєва.
Крім радянського руху опору, на території краю мав місце націоналістичний антифашистський рух. В районі діяв загін УПА чисельністю 120 чоловік. З наближенням частин Червоної Армії загін УПА відійшов на захід. Вихідці з нашого району воювали в підрозділах УПА і в інших регіонах України. Серед них житель с. Яроповичі Василь Якименко (псевдонім „Листок”).
В кінці грудня 1943 року війська 1-го Українського фронту звільнили район від фашистів.
В період з 9 січня по 29 лютого 1944 року в Андрушівці перебував командний пункт 1-го Українського фронту, очолюваного М.Ф. Ватутіним. У штаб фронту приїздив Г.К.Жуков.
Значних втрат у боях з ворогом зазнали воїни-визволителі. Лише за визволення Андрушівки загинуло 71 чоловік. Всього у 54 братських і 17 одиноких могилах поховано 1857 радянських бійців і командирів, 35 партизан. У боях за Андрушівщину загинув заступник командира 44-ї танкової бригади по політичній роботі підполковник Санасар Воб’ян. Його ім’ям названа одна із головних вулиць міста.
Наслідки панування окупантів були жахливими: напівзруйновані заводи, пограбовані колгоспи, машино-тракторні станції. В районі було повністю знищено 155 житлових будинків, клубів, будівель громадського призначення.
Населення краю приступило до відбудови господарського комплексу. До 5 лютого 1944 року було підготовлено до посіву понад 12 тисяч центнерів зерна. Відновили свою роботу заводи. 12 жовтня 1944 року Червоненський цукровий завод здав свою першу продукцію. Щодоби тут переробляли по 5 тисяч центнерів цукрових буряків. Успішно було проведено осінньо-польові роботи 1944 року та весняну сівбу 1945 року.
9 травня 1945 року стало святом для жителів краю. Це було свято зі сльозами на очах, адже з воєнних доріг не повернулося до рідних домівок понад 4 тисячі жителів Андрушівщини. Наші земляки воювали на всіх фронтах Великої Вітчизняної війни і вкрили себе невмирущою славою, про що свідчать високі урядові нагороди. Звання Героя Радянського Союзу удостоєні С.В.Савчук, В.М.Мельник, П.С.Федорчук, Л.М.Маргулян, Й.Д.Козлов. Повними кавалерами ордена Слави стали О.В.Броніцький, П.І.Красовський, М.І. Струтовський. Двоє жителів району О.О.Семенюк та Г.Ф.Климчук були учасниками Параду Перемоги в Москві.
Поряд з відбудовою господарського комплексу почали відновлювати свою роботи школи, дитячі садки, клуби. У 1950 році у школах навчалося 13032 учні. У 1965 році в районі функціонувало 53 дитячі садки, в яких виховувалось 2300 дошкільнят.
В кінці 60-х років збільшується обсяг капіталовкладень на будівництво нових, реконструкцію діючих промислових підприємств, будівництв житла, об’єктів соціально-культурного і побутового призначення. В Андрушівці йде спорудження одного з найбільших в республіці спиртового заводу.
Зростає потреба в будівельних матеріалах. Андрушівські цегельні заводи №1 та №2 тільки за 7 місяців 1970 року випустили 2 млн. штук цегли. На околиці Андрушівки розпочато будівництво нового цегельного заводу з потужністю 10 млн. штук цеглин в рік.
Розвивається сільськогосподарське виробництво. По підсумках роботи у 1972 році район посів перше місце в республіці. Збудовано комбікормовий завод, який виробляв за зміну по 50 тонн продукції. Активно ведеться будівництво тваринницьких комплексів на селі. Розбудовується районний центр.
3 березня 1975 року Указом Президії Верховної ради УРСР селище Андрушівка віднесено до категорії міст районного значення.
#Пишет → stone
--------------------