Село Лебединці, від дня свого заснування, тепер стоїть на третьому місці. Перше населення було біля хутора. Там була долина, яка називалася "Криничка". Від цього хутора, попід вчорайшанським лісом, йшла дорога на Паволоч і називалася вона Бердичівським шляхом (в народі "Чумацьким Шляхом"). А біля цього шляху було озеро, яке називалось "безодня".

Струмок, біля якого розмістилося теперішнє населення починається на лебединських полях з болота, яке називалося "Святим озером". Біля цього озера одне з урочищ, на схід від села, називається "Церковним", або по народному "хрести".

На це поле перемістилися люди, які залишилися живими після знищення татарами першого поселення, яке називали "хуторище". В урочищі "церковище" знаходяться кам'яні хрести, закопані в землю, щоб не заважали обробітку землі. Однтм з яких, із слов'янським написом 1666 року, залишився на поверхні землі до 1941 року. За легендою, давнє село і церква теж були спалені татарами, а люди розігнані, побиті або забрані в полон. Це село називалося "Хрести".

Вверх від нього, до Бровок, є поле, що називається "могили". За легендою на цьому полі був великий бій і є старі могили.

Третє село, була ферма Городецького пана. На цій фермі було поселено 5 сімей кріпаків. Жили вони в п'яти хатах, біля великого ставка. За легендою ці сім'ї пан виграв в карти у свого знайомого із Лебедина, що на Сумщині. Ще одна легенда оповідає, що в ставках, біля панського будинку, були красиві чорні лебеді, яких розводили і доглядали кріпаки.

Село розташоване на берегах річки Нетечі. В 1741 р. в Лебединцях було 40 дворів, а в 1863 році було 974 жителів. Землі мав панський маєток 2662 десятини. У XVIII столітті село належало до обширних володінь пана Любомирського, а на початку XIX столітті пану Олещинському.

Церква Свято-Богословська, дерев'яна. Вона згадується у візиті за 1741 р. та 1746 р. Побудована в 1736 році. Стояла вона неподалік церкви, яка була побудована в 1787 році, і стояла до середини XIX століття. Теж була дерев'яна. Згоріла 31 липня 1856 року. На цьому місці була закладена кам'яна церква. Вона була відкрита 7 жовтня 1861 року.

Село Лебединці розташоване за 14 км, на південний схід, від районного центру та за 9 км від залізничної станції "Бровки".

В 1972 році в селі було нараховано 441 двір, де проживало 1350 чоловік. Перші писемні згадки про село відносяться до 1683 року.

Під час Великої Вітчизняної війни комсомольцями села була створена підпільна організація, яка згодом стала диверсійною групою загону ім.Чапаєва. В одній з операцій загинули комсомольці: Ю.А. Шлапак, В.І. Гагич, І.С. Гагич та А.Т. Перець.

У лебединецькому лісі збереглася партизанська землянка того часу. Після війни, біля неї встановлено пам'ятний знак.

Уродженцями села є заслужений художник РРФСР В.С. Рогаль, заслужена артистка УРСР О.П. Павловські, кандидат сільськогосподарських наук Є.П. Шут, А.А. Зелінський, А.В. Кошмак.

Гарапівка

Історія цього поселення сягає сивої давнини. Коли воно датоване - невідомо. Під час навали монголо-татарської орди це поселення було зруйноване і спалене, а людей - кого повбивали, а хто втік в навколишні ліса і сховався від ординців. Та коли почалися холоди, люди виходили з лісів і мусили йти до ординців. Їм дозволяли селитися на старих місцях. Татарам потрібна була робоча сила. Поступово село відбудовувалося, люди почали господарювати. Та коли в призначений час приходили ординці за даниною, населення поселення старалося не давати данини. Непокірних били, катували і таким чином ординці збирали данину. Ці страшні і важкі часи ординської неволі населення відобразило в назві свого поселення "Гарапівка".

Минали літа. Змінювалася влада, та назва села залишалася колишньою.

Село до 1923 року входило в склад Андрушівської волості Житомирського повіту. Розташоване за 7 км на південний схід від райцентру та за 8 км від залізничної станції Бровки. Входило до складу Андрушівського маєтку графів Бержинських. Церква Покровська, дерев'яна, збудована у 1895 році землевласником Миколою Терещенком. Її спорудили на місці храму, який існував з 1744 року. Закрита в 1934 році, а приміщення передано під зерносклад. Зруйнована у 1969 році. В 1899 році в селі нараховувалось 734 жителі - 119 дворів, а в 1941 році - 639 жителів, 172 двори.

Повелки

Назва села походить від назви містечка Паволочі. Власник земель, на яких зараз розташоване село, посилав кілька сімей на шлях від Котельні до Паволочі, щоб ці люди охороняли дорогу від грабіжників і щоб подорожні люди мали можливість відпочити в дорозі. Зразу тут утворився хутір Паволоцький, який з роками розрісся в село, яке назвали Павелками (походження назви містечка Паволочі таке: як свідчать стародавні документи і перекази, що тоді, коли була повноводною р. Роставиця, пливли сюди великі човни - лодії. Торгові люди везли з Києва і навіть з Візантії різний крам, а найбільше легку дорогоцінну тканину - паволоку, з якої місцеві умільці шили жіночий одяг. Кажуть, що і назва цього містечка ( а тепер села) походить від цього слова).

Село Павелки відоме з 1618 року. В 1683 році с. Павелки згадувалось в акті ( в списках) "пустих сіл", які належали містечкам Паволочі і Котельні.

Розташоване село за 10 км на південний схід від районного центру і за 11 км від залізничної станції - Бровки.

До 1923 року село входило до складу Андрушівської волості Житомирського повіту. Церква тут Пресвятої Богородиці, побудована в 1874 році на кошти прихожан, дерев'яна. В 1863 р. в селі було 103 двори і проживало в них 824 жителі.

Землі належали Терещенку. В селі він побудував будинок, в якому жив економ (потім в цьому будинку була школа і дитсадок). В 2001 році в Павелках проживало 622 жителі, з них 261 чоловік і 361 жінка.

Радянська влада в селі встановлена в січні 1918 року, а в 1923 році селяни сіл Павелок, Гарапівки і Миньківець організували сільськогосподарське товариство.

Під час Великої Вітчизняної війни 322 жителі села брали участь у боротьбі з фашистськими загарбниками, з них 122 загинули.

Степок

Одвічна турбота селянина - вчасно і добре обробити землю, а вона, така неоднакова скрізь, потребує уваги, розуму, спостережливості.

Обираючи місце для поселення, люди уважно придивлялися до цієї місцевості, визначали, який там ґрунт, чи добре захищене від негоди і лихих людей місце, чи легко її, цю землю, обробляти. Це все відбилося в назві села Степок.

Перші поселенці знайшли між лісами велику долину, на якій не було багато дерев і чагарників, ця земля була зручна для обробітку. Нагадувала степ. Але через те, що ця долина була невеликих розмірів, то поселенці назвали її "степок". Пізніше ця назва поширилась і на поселення, яке тут з'явилося.

Перші писемні згадки про село відносяться до 1741 року, хоч виникло воно раніше.

В середині XIX століття село поділялося на кутки, які називалися: Рокитенці, Голишівка, Норіни, Городище, Турчин-шпиль. Проживало у 1863 році в селі 916 чоловік, з них - 850 українців, 55 поляків і 11 євреїв. Належало село до володінь Владислава Грушецького.

Церква тут Різдва-Богородична, дерев'яна. Мала 38 десятин землі. Побудована була на місці більш старої у 1847 році на кошти поміщика Діонісія Ячевського, якому належало село Степок в ті часи.

Воно розташоване за 18 км на північний схід від районного центру м. Андрушівки на та 2,5 км від залізничної станції. Чисельність населення через 100 років майже не змінилася, а в 1973 році складала 1128 чоловік, вони проживали в 356 дворах.

Юрій Андрійчук,
Краєзнавець.
с. Городківка,
Андрушівського р-ну,
Житомирської області.